|
Станіслав Бєлковський: «Тимошенко – це Путін, але в десять разів талановитіший» |
 |
 Свого часу Станіслав Бєлковський відмовив Юлії Тимошенко. Він вирішив, що, попри всю повагу до акторського таланту, політичної всеїдності та шаленої везучості пані Юлії, працювати з нею не буде.
Бо вибір між демократією та авторитаризмом для Белковського як «человека сугубо частого» важливіший, ніж вибір між успішними чи не успішними політиками. Політтехнолог, чиє ім’я вкарбоване на лаштунках Помаранчевої революції, і зараз вважає, що прихід Юлії Володимирівни до абсолютної влади в Україні потрібно стримати. Питання лише, чи можна це зробити?
Пане Станіславе, спостерігаючи за виборчим процес в Україні, як ви
вважаєте те, що відбулося, - це весело, драматично чи абсолютно
нормально?
Я за цим процесом спостерігав досить спокійно, бо ще раніше
говорив, що ці позачергові вибори не принесуть удачі Президенту та його
блоку «Наша Україна». В першу чергу, я вітаю з перемогою Юлію
Тимошенко. Бо, як я і попереджав, ці дострокові вибори привели до
поглиблення розколу в країні, коли жодна з головних політичних сил не
могла обійтись без педалювання питань, які розколюють країну.
Звичайно, в ситуації надзвичайної втоми всього населення від
політики та сучасних політиків завжди перемагає харизматичний лідер,
який вміє стати над системою та поза межею набридлих правил. В Україні
такий лідер один – це Юлія Тимошенко, тому її перемога була
передбачуваною. Єдине, чому я дуже радий, що мабуть ті люди, які
порадили Віктору Ющенку цей сценарій з достроковими виборами та
розпуском парламенту, будуть усунені після того, що вони зробили для
Президента та блоку НУНС.
Нинішні вибори в Україні були надзвичайно персоніфікованими. Їх
навіть назвали першим раундом президентської кампанії. Як ви вважаєте,
це ще та кампанія, яку ми пережили ще в 2004-му, чи абсолютно нова?
Звичайно, це прямі наслідки 2004 року, але вже місце Віктора Ющенка
займає Юлія Тимошенко. І зараз стоїть дуже драматичне питання -
дозволять їй політичні еліти отримати владу (в такому разі погодившись
з тим, що Юлія Тимошенко буде авторитарним одноосібним лідером України,
якщо називати речі своїми іменами), чи не дозволять.
Думаю, що Президент Віктор Ющенко оцінює ситуацію, що склалась
після виборів не інакше як дуже драматичну для себе. Постає вибір -
формування широкої коаліції на чолі з нейтральною постаттю, не
Тимошенко чи Януковича, а такою як Анатолій Гриценко, Арсеній Яценюк чи
Олександр Чалий чи когось іншого такого ж типу, чи мусолінівська модель
зразка 30-х років минулого сторіччя. При тому, що Україна не може
розглядатись як аналог Італії, бо складається - в ментальному та
культурному сенсах - із семи-восьми, як це вірно підкреслював покійний
В’ячеслав Чорновіл 16 років тому у своїй відомій статті «Українська
федерація». Тому зараз країна стоїть перед принциповим вибором, який
спровокував Віктор Ющенко своїм недалекоглядним рішенням щодо
дострокових виборів.
І чим швидше він буде зроблений, тим скоріше буде дана відповідь на
питання - чи буде Україна демократичною чи авторитарною державою. Перше
можливо лише за умови створення великої коаліції, яку я особисто
відстоюю півтора роки. Хоча зараз ймовірність великої коаліції здається
невеликою, я сподіваюсь на механізми проти перемоги авторитаризму, які
традиційно працюють в українській політиці. Це підтверджує і 2004 рік,
коли сама логіка перемоги Віктора Януковича, яка була спланована
Віктором Медведчуком по принципу, що народ має з’їсти все запропоноване
адміністрацією Президента, призвела в решті-решт до Майдану та
Революції. Так сталося і в 2006-му, коли безумовна перемога Юлії
Тимошенко не призвела до її прем’єрства. Тоді теж спрацювала захисна
система проти авторитаризму, бо уряд на чолі з Юлією Тимошенко та тими
повноваженнями, які набув прем’єр після набуття чинності змін до
Конституції на 110% був би авторитарним.
Я можу лиш сподіватися, що і цього разу спрацює цей механізм. Й,
слава Богу, що Юлія Володимирівна перемогла, бо вже немає жодного
вибору для Віктора Ющенка – чи формувати велику коаліцію чи передати
всю повноту влади Тимошенко і залежати надалі від неї з її тотально
авторитарним мисленням, з її тотальною брехнею як принципом формування
власної політики. Ми бачили, як формувалася виборча кампанія Тимошенко,
що вона говорила в західних регіонах і що – в східних. Це відрізнялося
на 90%. Якщо український народ обирав демократію кілька разів – і в
2004, в 2006-му, і надалі прагне до демократії та свободи, то Юлія
Тимошенко не має бути прем’єром.
Як ви вважаєте, якщо «Наша Україна» буде намагатись створити
коаліцію з Партією регіонів, чи не зробить те ж саме Юлія Тимошенко,
раніше домовившись із регіоналами?
Я бачу, що принаймні половина «Нашої України» схиляється до
коаліції з Партією регіонів, хоча це й ретельно приховується. На таку
коаліцію вже натякнув і Віктор Ющенко, як би не тлумачити його виступ
на ганку власного секретаріату.
А Тимошенко може зробити коаліцію з Регіонами?
Я вважаю, що може, але за умови, що вона буде прем’єром. Проте для
Партії регіонів це неприйнятний варіант, тому і ця коаліція не є
можливою виключно з цього приводу.
В Україні вже створено прецедент, коли 150 народних депутатів
розпускають парламент. В разі створення коаліції між ПР та НУ, чи
скористається Тимошенко такою можливістю?
Юлія Тимошенко буде робити все, щоб отримати абсолютну владу. Вона
не має моральних обмежень, і якщо отримає прем’єрську посаду, то
зробить все, щоб фактично змінити систему влади в країні. Змінені
будуть самі засади легітимності влади. Від інституціональної
легітимності країна перейде до харизматичної, яка передбачає безумовне
правління лідера понад всіма демократичними інститутами, яки незабаром
починають грати переважно декоративну роль. Але це вже питання
відповідальності політичних еліт – що вони хочуть бачити в країні –
демократичну державу, яка дійсно рухається в напрямку Європейського
Союзу, навіть, без надії занадто швидко отримати там членство, чи
авторитарну модель на чолі з Тимошенко.
Зараз Президента вмовляють на те, щоб підписати ще одну угоду з
Тимошенко, де був би пункт, що в разі отримання посади прем’єра вона
відмовляється від участі у наступних президентських виборах. Як ви
вважаєте, Ющенко піде на це?
Ну, це дуже хороший сюжет для коміксів чи мультфільмів, бо Юлія
Тимошенко ніколи не виконає тих обіцянок, які протирічать її прагненню
до абсолютної влади. Треба бути суцільно наївною людиною, щоб вірити в
те, що Юлія Володимирівна відмовиться від президентської посади, яка і
є її головною метою. Звичайно, якщо вона зараз отримає прем’єрський
пост - це буде перший крок до президентської посади та змін
Конституції, які кардинально змінюють президентський статус.
Але зараз Президент не може розраховувати на те, що Юлія
Володимирівна підтримає його в питанні внесення змін до Конституції.
Якщо вона повернеться в Кабмін, то буде лише зміцнювати свої
повноваження як прем’єр-міністр та повноваження парламенту як власної
опори. Змінити Основний Закон вона погодиться, як тільки отримає
реальні шанси стати Президентом, а це безумовно буде, якщо вона стане
прем’єром. Тож будь-які домовленості з Юлею Володимирівною, які
обмежують її прагнення до абсолютної влади, ніколи не будуть виконані і
це знають всі, хто хоч недовго співпрацював з нею.
Провідні закордонні ЗМІ останнім часом пишуть про те, що Юлія
Тимошенко була б вигідним прем’єром і для Заходу, і для Росії. Для
Кремля, тобто для Путіна та «Газпрому», Тимошенко є вигідним та
прогнозованим прем’єром?
Так, для декількох панів, які зараз уособлюють «Газпром», це
вигідно. Зараз голова правління Олексій Міллер тяжко хворий і, можливо,
буде змушений піти протягом найближчих місяців. Він дотримувався строї
схеми в газовій торгівлі, яка включала «РосУкрЕнерго». Звичайно, є
багато людей, які хочуть усунути РУЕ, на чолі з помічником Путіна
Ігорем Севиним, який, до речі, допомагав влаштувати дві конфіденційні
зустрічі Тимошенко з Путіним в березні 2005 року.
Вони прагнуть змінити цю схему і всі надії пов’язують з Юлією
Тимошенко. Я вважаю, що Ігор Сечин, нинішній виконувач обов’язків
голови правління «Газпрому» Валерій Голубєв, який є альтернативою
Олексію Міллеру, та декілька інших впливових в Росії осіб зараз
сподіваються на те, що Юлія Тимошенко стане прем’єром, і вони змінять
стару газову схему. Але це не має жодного стосунку до політики.
Путін за своєю психологією є бізнесменом, причому з кримінальним
минулим початку 90-х років минулого століття, і звичайно для нього
питання капіталізації «Газпрому» та оптимізації всіляких схем торгівлі
є набагато більш важливими, аніж будь-які геополітичні питання. Він
переконав себе в тому, що перемогти США та їхній вплив на політичні
події в Україні, не може. Путін пов’язує свою поразку в 2004 році
виключно з впливом Сполучених Штатів, він відмовляється визнати
будь-яку волю українського народу та прагнення до демократії.
Отже в Росії є впливові групи, клани, які можуть підтримати Юлію
Тимошенко на посаді прем’єра, незважаючи на будь-які її геополітичні
позиції та висловлювання в бік Росії чи російської мови.
Зараз зберігається тенденція перетоку російського капіталу в
Україну. Вже є люди, які вважають, що краще жити в районі Конча-Заспи,
аніж в районі Рубльовки. Тут російських бізнесменів стає дуже багато, і
вони серйозно впливають на українську політику. Зрозуміло, що вони
ховаються від російських виборів 2008 року, тому що їх результат може
бути для Росії не прогнозований. Ваш новий прем’єр – це продовження
спадкоємності чи кольорові революції не виключені?
Кольорової революції не буде, бо Росія є країною з монархічною
свідомістю, так воно і залишиться. Звичайно, президент має назвати
власного наступника, і я не знаю, чи буде ним нинішній прем’єр Віктор
Зубков. Проте він відповідає всім прийнятним критеріям для Володимира
Путіна, і тому вірогідність, що саме він стане наступником, перевищує
50%. Хоча сам Путін, я вважаю, оголосить наступника в другій половині
грудня, не раніше.
Але, звичайно, закінчується життєвий цикл сучасної російської
еліти, і тому вона виводить капітали з Росії, і в цьому плані
сподівається на Україну теж. Якщо не брати до уваги вже згадані мною
окремі клани «Газпрому», які хочуть усунути «РосУкрЕнерго» будь-якою
ціною, зокрема, за допомогою прем’єрства Юлії Володимирівни, в цілому
російській еліті дуже важливо, щоб Україна не стала на шлях
авторитаризму, бо Тимошенко – це Путін, але в десять разів
талановитіший.
Водночас, я вважаю, що Путін не був ініціатором авторитарного
режиму, який було створено в Росії, а лише відображав інтереси еліти,
яка мала захистити свою власність, та це неможливо було зробити за
інших умов. Звичайно, Юлія Тимошенко може спілкуватися з Володимиром
Путіним дуже легко на психологічному рівні, бо вона теж є частково
бізнесменом, і в цій ролі може легко вибудовувати ці стосунки, дуже
добре розуміючи, що вона може переграти Путіна в багатьох ситуаціях. І
тому я вважаю, що для російських бізнесменів прихід до влади Юлії
Тимошенко буде досить болісним, і навряд чи її авторитарні методи
правління будуть дуже добрими для російського cash-out та притоку
російського капіталу в Україну.
Судячи з усього сказаного Юлією Тимошенко за час виборчої
кампанії, нас чекає реприватизація та люстрація. Скажіть, чи реально це
у умовах сучасної України?
Юлія Володимирівна дуже керована помстою за все, що з нею відбулося
в 90-х роках, при Ющенкові-прем’єрі та за останні два роки. Звичайно ця
помста, якщо вона стане дійсно прем’єром, буде найвпливовішим чинником
в українській політиці. Тому українські еліти мають вирішити, чи хочуть
вони поставити себе у залежність від цієї помсти, чи хочуть створити
велику коаліцію у складі Партії регіонів та «Нашої України», бо іншого
виходу я не бачу.
Коли ми розмовляли з вами у 2005-му, було відомо, що ви
відмовилися працювати з Юлією Тимошенко. Якщо зараз вам надійде
пропозиція від Віктора Ющенка, зважаючи на те, що професійний
політтехнолог працює лише з переможцем, ви б погодилися на те, щоб
підтримати його?
Я як професійний політтехнолог ніколи не працював з переможцями. Я
завжди працював з переможеними та робив їх переможцями. В мене така
спеціалізація.
Так Ющенко зараз в такій ситуації...
Коли я приїхав до України в квітні 2004 року, мені всі казали, що
Янукович буде на всі 110% президентом, але я погодився сприяти тому,
щоб Віктор Федорович ним не став, і щоб політико-технологічна
філософія, скажімо так, Путіна-Медведчука не перемогла. Так декілька
разів було і в Росії.
Так, я відмовився працювати в 2005 році з Юлією Тимошенко, бо
бачив, що вона веде справу до державного перевороту та усунення Віктора
Ющенка. В цьому сенсі для мене це означало б анулювання результатів
Помаранчевої революції, яка є головною подією в моєму житті. Я не
перебільшую, бо в моєму житті було два дива – в 1991 році в Росії, коли
програв ГКЧП, маючи вдвічі більше ресурсів, ніж та сила, яка йому
протистояла, та 2004 рік в Україні.
Я відмовився від будь-якої участі в українській політиці півроку
тому, бо бачив що Президент України та люди, що його оточують, ведуть
до того, що ми отримали зараз – до поглиблення розколу в країні та
перемоги лідера мусолінівського типу. Але зараз я готовий підтримати
будь-які сили, які розуміють, що результати Помаранчевої революції
можуть бути врятовані лише в умовах великої коаліції, бо конкурентність
політичних суб’єктів, свобода слова – це все не може існувати при Юлії
Тимошенко як лідері нації. Я в цьому впевнений. Але це питання не
політтехнологічне, а політичне, цьому не можна протистояти без відданих
власній країні людей, політиків, які не мислять лише категоріями посад,
тактичних результатів чи прибутків.
Юлія ЛИМАР, журнал «Главред»
postup.brama.com
|
|
|
|
Опубликовано:
12.10.07 17:06 | Прочтений:
276 |
| Если
вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter. |
|
|
|
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
