У легендарній Першій поправці до Білля про права (частини Конституції США), йдеться про те, що законодавці не повинні видавати закони, які б обмежували свободу віросповідання як, до речі, і свободу слова.

Всі американські президенти були людьми віруючими. Дюжина з них, тобто кожен четвертий за даними енциклопедії "Facts About the Presidents", належали до Єпископальної церкви. Це, зокрема, Джордж Вашингтон, Джеймс Мадісон, Теодор Рузвельт, Франклін Делано Рузвельт і, врешті решт, Джордж Буш-старший.

Та, це дуже дивно, адже прибічники цієї версії протестантизму складають менше 2% усього населення Сполучених Штатів.

Вісім разів на найвищу посаду обирали пресвітеріан (Вудро Вільсон, Дуайт Ейзенгауер і Рональд Рейган), по 4 рази – методистів (Джордж Буш-молодший), баптистів (Гаррі Трумен, Джиммі Картер та Білл Клінтон) та унітаріїв, тричі – "Учнів Христа" та "просто християн" тощо.

Варто відзначити, що чверть населення країни складають католики, але президента-католика вони мали лише одного, – Джона Кеннеді.

З огляду на це, немає нічого дивного, що й посол Сполучених Штатів в Україні Джон Едвард Гербст ходить до християнської церкви. Питання до якої? Методистської, баптистської, католицької, "Свідків Єгови", мормонів?...

Гадати тут важко. Це варто просто знати – Гербст та його велика родина – дружина та діти – є... православними. Ви здивовані? Але це правда.

Вдалося дізнатися, що пан посол став православним християнином кілька років тому, коли працював у дипмісії в Ізраїлі, прийнявши хрещення у Йордані від священика – і це ще одне здивування – Російської Православної церкви За кордоном (РПЦЗ).

В офіційній біографії дипломата, вміщеній на сторінці Посольства США в Україні, нічого не сказано про це. Може й правильно. Принаймні, за нашими мірками. Адже релігія формально відділена від держави.

Та насправді тисячами тоненьких (і не дуже) ниточок церква зв’язана нехай не з усієї державною машиною, але з її окремими інститутами: владою, елітами, армією, місцевими чиновниками тощо.

Незабаром Гербст повертається у Вашингтон, де працюватиме в офісі держсекретаря Кондолізи Райс. Сенат США призначив новим амбасадором у Києві Уїльяма Тейлора.

Гербст так і зберіг би таємницю свого духовного життя, якби не одна подія, на перший погляд нібито далека від мейнстріму міжнародної політики. Йдеться про IV Всезакордонний (рос. – Всезарубежный) собор Російської Православної церкви за кордоном (РПЦЗ), який проходив у травні місяці цього року у Сан-Франциско.

Ця церква з неврегульованим канонічним статусом (у повноту світового православ’я не входить як, приміром, і УПЦ КП та УАПЦ) є спадкоємицею тієї частини Російської Православної церкви, яка після більшовицького заколоту 1917 року вийшла в еміграцію разом з мільйонами людей, громадян вже неіснуючої імперії. За місцем першого собору в містечку Сремські Карловци в Сербії священиків і мирян спершу називали "карловчанами".

З 1927 року усі її контакти з "материковою" РПЦ були припинені після відомої "Декларації митрополита Сергія (Страгородського)", в якій заступник "Патриаршего Местоблюстителя РПЦ" закликав усіх православних Радянського Союзу бути лояльними до сталінського режиму:

"...Выразим всенародно нашу благодарность советскому Правительству за такое внимание к духовным нуждам православного населения, а вместе с тем заверим Правительство, что мы не употребим во зло оказанного нам доверия...

Нам нужно не на словах, а на деле показать, что верными гражданами Советского Союза, лояльными к Советской Власти, могут быть не только равнодушные к православию люди, не только изменники ему, но и самые ревностные приверженцы его...

Мы хотим быть православными и в тоже время сознавать Советский Союз нашей гражданской родиной, радости и успехи которой – наши радости и успехи, а неудачи – наши неудачи... Оставаясь православными, мы помним свой долг быть гражданами Союза "не только из страха, но и по совести..." .

Багато десятиліть православні інтелектуали, історики й політики сперечаються навколо "всесвітньо-історичного значення" цього тексту.

З одного боку, цей документ ніби-то сприяв порятунку церкви і вона змогла дожити до перебудови, хоч і в ослабленому вигляді, а з іншого – стала слухняним інструментом КПРС та її каральних органів, "духовним департаментом" під кураторством КДБ.

Президент Росії "воцерковленный" Володимир Путін відразу після приходу до влади намітив об’єднання розколотого древа Церкви як один з власних пріоритетів. Є у Кремлі модне поняття – "національний проект". Оце якраз той випадок.

Два роки тому контакти між РПЦ та РПЦЗ почали налагоджуватися і, в першу чергу, завдяки наполегливій роботі клерків з адміністрації президента і особисто глави держави, який зустрічався не тільки з патріархом Алєксієм ІІ (Рідігером), але й з предстоятелем Зарубіжної церкви митрополитом Лавром (Шкурлою).

І ніхто при цьому не волав про якесь втручання у внутрішньоцерковні справи.

Процес зближення двох православних церков іде. Не без проблем, бо Московська патріархія не хоче виконати головну вимогу "зарубєжніков" – засудити "Декларацію митрополита Сергія".

На все інше, зокрема, на канонізацію "невинно убиенных царственных мучеников" та закатованих більшовиками "новомучеников и исповедников XX века", Московська патріархія пішла, майже не вагаючись.

На травень 2006 року було заплановано собор РПЦЗ, який мав стати суттєвим кроком на шляху зближення, відновлення молитовної та канонічної єдності з РПЦ. І ось тут починається справжній детектив.

25 жовтня 2005 року на зборах духовенства і мирян Одеської єпархії РПЦЗ (а на території колишнього Союзу церква має лише дві єпархії – в Україні та в Сибіру) одним із чотирьох делегатів на IV Всезакордонний собор РПЦЗ був обраний... громадянин США, Надзвичайний і Повноважний Посол Джон Едвард Гербст.

За рейтинговим голосуванням, представник мирян Гербст набрав найбільше – 38 голосів "за". Для прикладу – один з архієреїв, архімандрит Іоанн (Зіновьєв) набрав лише 11 голосів.

Причина цього – не в повазі до посади, а в тому, що дипломат вже кілька років є активним і небайдужим парафіянином Свято-Покровського храму РПЦЗ у Малині (Житомирська область).

Місце пояснюється дуже просто – це найближчий до Києва осередок цієї церкви. Адміністративно ж парафія відноситься до Одеської єпархії Закордонної церкви.

Пікантність ситуації в тому, що ця єпархія займає найбільш безкомпромісну позицію в РПЦЗ щодо Московської патріархії. Делегати зборів висловилися проти негайного союзу, бо РПЦ "ни в чем не отказалась от сергианской политики и продолжает участвовать в экуменическом процессе". І перше, і друге – для "білогвардійської" церкви є неприйнятним.

Зрозуміло, що обрання Гербста на собор не могло пройти непоміченим у Кремлі та Троїце-Сергієвій лаврі (осідок патріарха Алєксія ІІ). Для путінської адміністрації цей факт став політичним викликом, публічним ляпасом. Як так – "ми" тут об’єднуємо російське православ’я, а право голосу належатиме американцю з "помаранчевої" України!..

Об’єднання двох уламків колись єдиної церкви для Путіна є не просто духовним прагненням, але й надважливим геополітичним проектом. А в таких речах без образу ворога ніяк не можна. Відтак навколоправославні кола РПЦ розродилися кількома десятками публікацій, в кожній з яких містився стандартний набір причин, чому Гербст не може бути делегатом важливого для церкви форуму.

Як вам таке: "...организатор и продюсер "оранжевой революции"... относится, пожалуй, к группе наиболее опасных политических оппонентов объединения, прилагающих огромные усилия для компрометации, расчленения, ослабления Русской Православной Церкви. 

"Некто" Владислав Ануров у статті "Всезарубежный собор и фиаско оранжевого посольства" пише, що "не остается сомнений, что одним из основных заданий посла являлся срыв объединительного процесса русского Православия, что и соответствует планам США в отношении Русской Православной Церкви".

Ще одна цитата: "Если господа из Госдепартамента рядятся в поборников отделения Церкви от государства, то почему они прямо санкционировали то, что не кто-нибудь, а их чиновник — посол США в Киеве Джон Хербст — будет представлять православных украинских мирян на cудьбоносном для русской эмиграции четвертом Всезарубежном Соборе?

Разве не ясно, что он будет там действовать по инструкциям Кондолизы Райс?".

Маєте буйну фантазію? Тоді читайте далі. Сидить не переобтяжена справами міс Конді, робить манікюр, слухає кантрі і надиктовує "темники" для слухняних американських медіа: "В Сан-Франциско состоится Всезарубежный собор РПЦЗ. Тема важная и актуальная. CNN підготувати докладний сюжет у межах логіко-інформаційної рамки... "The Washington Post" – статтю з критикою позиції РПЦ... Позиція Володимира Путіна – просьба игнорировать...".

Цікаво, хто ж цей достойник, який з відкритим забралом пішов у бій проти црушника-посла? Автор дурниці – депутат Державної Думи РФ.

І не просто законодавець, і навіть доктор наук, але і генерал-лейтенант, колишній заступник глави Першого Головного управління КДБ СРСР, де керував – увага – інформаційно-аналітичною складовою. Що спільного між пташенятами Дзержинського та Берії та захистом Московської патріархії від лихих американців – відповідати не беруся.

Російське агентство "Новый Регион", яке має філію в Криму і "професійно" займається інформаційними спецопераціями, дописалося до того, що ніби президент США Джордж Буш заборонив послу Гербсту... відвідувати Покровський монастир УПЦ Московського патріархату на київському Подолі.

Цю ж, даруйте на слові, фігню озвучив в ефірі правдолюб Михайло Леонтьєв, той, що веде програму "Однако" на ОРТ. Він доповнив вже відому нам казочку про Буша історією, що саме в Покровському соборі Гербст "крестил собственных детей".

Старша донька посла, Марія Гербст, не витримала і поширила відкритого листа. Вона пише, що першою її реакцією був сміх, а другою – шок. А далі чорним по білому – що була у монастирі лише одного разу в житті – на Різдво 2004 року, а вона та її брати і сестри хрещені у церквах Вашингтону та Лайквуду (штат Нью-Йорк) – і храми ці належать не Московській патріархії, а РПЦЗ.

Під тиском Москви (Троїце-Сергієва лавра? Луб’янка? Кремль?) вищий орган Зарубіжної церкви – Архієрейський собор двічі ухвалював рішення про неможливість участі Гербста та ще одного делегата від Одеської єпархії РПЦЗ отця Леоніда як делегатів IV Всезакордонного собору.

Мотивувалося це тим, що посол Сполучених Штатів апріорі за посадою має співпрацювати з... ЦРУ (важко сказати, добре це чи погано, але ж не з дияволом!). Жодних доказів звичайно не наводилося.

Секретар Архієрейського Синоду РПЦЗ, єпископ Мангеттенський Гавриїл так пояснював недопущення делегата на собор: "Следует учесть, что немного более года тому назад в Киеве состоялся переворот, к которому США имели прямое отношение. Присутствие посла США в Киеве на Всезарубежном Соборе может быть воспринято в России, как провокационное".

Відомі православні публіцисти Олександр Солдатов та ігумен Григорій дуже переконливо описали причини цього біснування:

"Ссылка Синода РПЦЗ(Л) на возможное сотрудничество мирянина Джона Хербста с ЦРУ канонически абсурдна (поскольку канонически ничто не мешает ему быть хоть штатным сотрудником этого самого ЦРУ: такая профессия была бы запретной для клирика, но не для мирянина) и особенно пикантно выглядит на фоне повестки дня Всезарубежного Собора, где предполагается обсудить возможность церковного объединения с людьми, известными не только под монашескими и мирскими именами, но также и под оперативными псевдонимами "Михайлов", "Дроздов" (вважається, що під цим псевдом з КДБ співпрацював нинішній патріарх РПЦ Алєксій ІІ – В.К.), "Островский", "Адамант" …

Причем, этих людей предполагается признать отнюдь не в качестве мирян, а в качестве своего будущего церковного начальства. Более того – "агентурство" этих священноначальников подтверждено документально, многократно распубликовано прессой по всему миру, а на "сотрудничество" Хербста с ЦРУ сам Синод РПЦЗ(Л) указывает весьма гипотетически, не приводя ровным счетом ни одного доказательства...

В общем, братцы, эта чистая политика, да еще и грязная - с советским КГБ сотрудничать можно, ибо через это "человецы спасают Церковь", а с ЦРУ - нельзя иметь даже гипотетическую возможность сотрудничества, даже в делах, никаким боком вообще с Церковью не связанных!" .

Але частина владик РПЦЗ не змирилися з несправедливістю і шляхом телефонного опитування відновили Гербста у делегатському статусі. У тому, що правда і здоровий глузд виявилися сильнішими за московське мракобісся можна переконатися з офіційного сайту IV Всезакордонного Собору, де серед учасників значиться і Джон Гербст.

Наскільки відомо, пан Гербст на соборі не виступав. Але і це стало причиною для дифамації у "вільній" російській пресі. Журналіст "Московского комсомольца" Сергій Бичков у репортажі з Сан-Франциско так описує побачене – "Делегат от Одесской епархии, посол США на Украине Джон Хербст тщательно прятался от прессы.

Но застигнутый врасплох корреспондентом "МК" героически заявил: "Я здесь как частное лицо". На предложение поделиться своим видением проблем православия он ответил: "Моя позиция — это сугубо личное дело". Однако, как заметил один из делегатов, Хербст во время заседаний постоянно что-то записывает...".

Інших злочинів, крім записування змісту виступів, які є відкритими і опубліковані на сайті собору, талановитий російський репортер не зауважив. Як кажуть, аффтар випєй йаду...