Пройшли. І здали все підряд, знову ставши "опозицією", побивши між собою горшки і пустивши до влади вчорашніх. Ви - торгаші: продаю місце в списку, міняю прем'єра на віце-спікера і два комітети, "бандитам-тюрми" на "Україні-стабільність".

А еквівалент обміну - слова - дешевшає. "Демократія?" "Парламент?" "Президент?". Смітник, унітаз і совок - більш поважана тріада.

Що ж робимо зараз ми? Ми, очевидно, також почуваємося "лохами".

Ми, очевидно, злимося на вас, "помаранчевих політиків". Ви забираєте нашу увагу і злість - в той час, як "прафєсари", пахли, окулярокради і бородаті гуманітарні полковники підминають під себе владу - тихесенькою сапою, успішно опускаючи вас, "помаранчевих", у наших же очах.

Наша енергія руйнує "квазі-наше", не створюючи нічого нового і не протидіючи ворожому – кримінальній олігархії, котра уже керувала нами до 2004 року.

Майдан активно хоронили всі ви, всі його "партійно-виборчі" учасники.

Перш за все, Юлія Володимирівна і її блок, які наполегливо штовхали "Нашу Україну" в обійми "біло-голубих", послідовно не голосуючи за уряд Єханурова після вересневої відставки 2005 року (результат - "меморандум" про "відсутність репресій" щодо фальсифікаторів), відправляючи його у відставку вкупі з тими ж "біло-голубими" в січні 2006 року, проводячи відверто "антинашоукраїнську" виборчу кампанію.

По-друге, сама "Наша Україна" - чи то модним телефончиком і крутою машиною президентського сина, чи то не менш модною машиною головного "нашоукраїнського" нафтогазівця Івченка, чи то відвертою ідеологічно-моральною безхребетністю Зварича - "з Партією Регіонів у нас немає ніяких ідеологічних розбіжностей".

По-третє, успішно "продана" Морозом за посаду спікера Соцпартія.

По-четверте, "четверті помаранчеві" лебеді, раки і щуки - ПРП-Пора, УНП і Блок Кармазіна, які, пішовши порознь, "успішно" втратили більше 3-х процентів наших голосів, прогавивши справжню помаранчеву "золоту акцію".

Завдяки вам представники "біло-голубого" табору зараз уже не кримінальні злочинці, фальсифікатори виборів і пострадянські хабарники-бюрократи, за якими плачуть статті Кримінального кодексу, а монопольні виразники інтересів Сходу і Півдня України, екс-опозиція, тепер - влада.

Це ви дали можливість їм воскреснути і зайняти цю нішу з реальною підтримкою виборців, у яких не було нормальних "не-помаранчевих" альтернатив.

Підла логіка "меншого зла" керувала нами протягом усієї виборчої кампанії. "Підтримуй помаранчевих, якщо не хочеш жити під голубими"!

Наш вчорашній вибір на користь вас - просто фантастика: от стояли на Майдані і про таке мріяли!

Ми таки обрали вас, помаранчеву більшість, яка розсипалася, мов картковий дім. Чи усвідомлюєте ви, політики, що через ваші торги і інтриги у багатьох українців просто опустилися руки?

Ми знову повернулися на кухні. Ми втомилися сподіватися і очікувати, прогнозувати і жахатися чергових ідіотизмів і розкрадань.

Ми втратили відчуття, що ми потрібні тут, у цій державі, де одні займаються газом, другим треба вільні економічні зони відновити, а третім - намітингувати на перших і других.

Очевидно, що зухвале тріумфуюче повернення щербанів - виклик: "ну шо, лохи, не ждали?".

І хоча злості у нас досить, ми не бачимо перспективи нашого протесту - а просто сказати "фе" нам видається недостатнім. А що далі? - питання, яке висить в повітрі, і перспективи, видається, не бачить ніхто (навіть пофантазувати ніяк, як сказала моя співробітниця).

Словом, безрадісно воно. І в цій безрадісності є доля вини кожного з нас, громадян: ми не посадили щербанів, ківалових, клюєвих, гавришів, шуфричів. Ми не приструнили апетити порошенків і тимошенків. Ми не стриножили морозів, щоб вони не торгували своїми "золотими акціями".

Ми не зробили цього не тільки в Києві - ми повинні були посадити місцевих кірп, бакаїв, царенків і білоконів, які фальсифікували вибори і заставляли нас і наших батьків голосувати "по-проффєсорськи".

Очевидно одне: в цій (нашій?!!) країні або треба щось робити, або валити звідси геть - це якщо займати активну позицію в житті, а не плисти за течією.

В стратегічному плані на державу впливати можна, тільки маючи у ній владу. Це - не ціль громадського суспільства: йому треба встановити "нормальність", в якій ця влада "нормально" себе поводитиме, і за порушення цієї "нормальності" не кум кума відпускатиме, а міліціонер садитиме злочинця до тюрми.

В подібній ситуації безнадії вже були громадські рухи кінця 80-х. Тоді їх вбила економічна депресія початку 90-х і "приватизація" цих рухів партіями, котрі плодилися, як пуголовки в калюжі.

Зараз у нас - схожий ноль, викликаний черговою кризою довіри.

На моє переконання, трьома найважливішими напрямками громадської "помаранчевої" дії майбутнього мають бути:

1) екологія,
2) архітектура і житлово-комунальне господарство,
3) культура.

Довіра до інших і віра в свої сили - поруч з людьми ("кадрами"), ідеями і грішми - є найважливішими ресурсами для перемоги.

І, може, проблема в тому, що ми, громадяни, розівчилися мріяти, а мрії перетворювати в задачі? Довіру перетворювати в спільноту?

Розчаровуючись, ми замикаємося в собі і дробимося. Завдання "вчорашніх" - перетворити нас з такої спільноти в одиниці, щоб розібратися з нами по одному: кому – виклик в прокуратуру, кому – нові ціни за квартплату, кому – нові хабарі в податкову і на митницю.

Словом, древнє "поділяй і володарюй".

Поки що наше розчарування - це наше самовбивство. В чергу, майбутні лохи: пахан чекає, поки розчаруються всі!