Чому його жертв розчиняють в понятті "люди, що проживали на території СРСР"?

Чому взагалі дане питання намагаються спустити "на гальмах"?

Перше питання – це безпосередня відповідальність Росії як правонаступниці СРСР за злочин штучного голоду в Україні.

Поки що подвійний стандарт успішно працював: золотий запас, валютні заощадження і нерухомість за кордоном Росія успадкувала від СРСР, а історичні зобов’язання і відповідальність, бачте, ні.

Якщо підходити до Голодомору за критеріями Голокосту, а жертв штучного голоду прирівняти хоча б до остарбайтерів, то це питання може й справді носити фінансовий характер.

Кожна вивезена з України під час голоду скирта хліба – аналог золотим зубам спалених в Освєнцімі чи Майданеку євреїв, перелитих в злитки нацистського золота - хто хоче, підніміть експортну статистику хліба з СРСР 1933-го.

Друге питання - це питання другої державної мови. Голодомор – це страшний удар в корінь українського етносу – село.

Саме завдяки Голодомору було зупинено українізацію і запущено русифікаційний маховик.

Отже, російська як друга державна мова – це спроба закріпити культурний удар Голодомору по українцях і на майбутнє.

Саме завдяки Голодомору народна традиція з щоденного життя стала лише науковим артефактом, саме він зробив наш народ безголосим – разом з мільйонами людей загинули і пісні.

Тому й зараз української музики недостатньо, щоб заповнити цілодобовий ефір хоча б одного ФМ-радіо. "Вона ж неякісна і непопулярна", скажуть неприхильні циніки – але ж тоді її носіїв банально фізично винищили!

Саме тоді баланс "місто-село" було зруйновано: молодь потяглася до зрусифікованих міст, бо село остаточно стало убогим і безперспективним, - де й національно розчинилася.

Було знищено носіїв християнської моралі і старої "не-комуністичної" етики праці. Змінилася демографічна поведінка українців – діти, що пережили голод, уже не хотіли народжувати багато дітей.

Варто говорити й про інші, психологічні спадки – страх "про всяк випадок", звичку замовчування історії, боязнь своєї мови і культури, відразу до села і сільського способу життя.

Голодомор відбився навіть на тому, як люди голосують: фраза "мені все одно, чи Ющенко, чи Янукович, лиш би їсти було що” перекладається "все що завгодно, тільки б не голод”. Страх живе з того часу і надалі передається в спадок.

Третє питання – це питання відповідальності всієї радянської спадщини за цей голод. Ви собі уявляєте, як пам'ятник Гітлеру залишають стояти через його "мистецьку вартість", а вулиця Гіммлера не переназивається, бо людям "незручно"? Вулиці Постишева, Косіора, Петровського, Якіра інших активних організаторів Голодомору – тут і скрізь.

Штучний голод – це наслідок не "окремих прорахунків" злого Сталіна і його оточення, це – глибинний зміст радянської системи, усієї без винятку- від Леніна до Горбачова включно. 

Хочеться спитати: чи не встидно Путіну, що його держава має той сам гімн, що і злочинна Радянська імперія, авторка Голодомору?

Яка ж ситуація з ідеологічною фразою "висловленням жалю усім без винятку жертвам голоду, без поділу на нації", яку постулює Олександр Мороз?

Основа такого мислення – думка про те, що поділ на етноси, на народи – це зло, що таким чином якісь народи будуть кращими, а якісь – гіршими.

Це – ідея антинаціонального комуністичного або глобалізаційного світогляду.

Мета такого підходу – зняти відповідальність з комунізму як ідеї, а також з СРСР і його історичного спадкоємця за злочин саме стосовно українців, "забовтати" ключові українські етнополітичні проблеми, створені Голодомором, і, по суті, "проїхати" цю незручну і неприємну для зацікавлених сторін "зупинку", зіпхнувши всю відповідальність в могилу померлого радянського монстра.

Голокост – це злочин нацистської Німеччини стосовно євреїв. Проте ніхто не заперечує того, що крім євреїв, німці знищували і людей інших націй.

Зараз ми живемо в державі Україна, а не в Приволжі чи Казахстані. Цифри чітко показують нам, що на території України більшість жертв голоду 1933-го – саме українці, і це ніяким чином не принижує чи відсуває на другий-третій план жертв іншої національності.

Відповідальність за злочини радянського режиму перед казахами чи росіянами на тих територіях несуть саме спадкоємці (не тільки золотого і алмазного запасів) СРСР.

Отож нам є сенс говорити в першу чергу про радянський злочин на території нашої держави, а потім – про злочини на території інших суверенних держав, а не пхати все в "пакет" (говорити про все взагалі і ні про що конкретно).

Чому нам, українцям важливо те, що Голодомор – це удар по нашому етносі?

За століття колоніалізму саме комуністи поставили над українцями унікальний експеримент на знищення.

Ми такі сьогодні – наслідок саме тих часів. Розуміючи, куди і як повертали нашу історичну "лижню", ми зможемо знову віднайти себе.

Голодомор – це перший комуністичний злочин, котрий нарешті буде засуджено в Українській державі. За ним підуть інші – колективізація, знищення української церкви, геноцид кримських татар, операція "Вісла", Чорнобиль, русифікація. Ми повинні закінчити комуністичну добу в Україні.

Це важливо і для всього світу.

Щоб як інші злочини проти людства - Голокост, геноцид турецьких вірмен чи етнічні чистки в Боснії – так і Голодомор ніколи не повторився знову.